Василь Стус і Нобелівська премія

Василь Стус і Нобелівська премія

4 серпня 1985 року в селі Кучино Чусовського району Пермської області помер Василь Стус, який був ув'язненим майже 10 років у радянських таборах: 5 років - в Мордовії, 3 роки - в Колимі. Більшість літературознавців вважають, що причиною смерті було номінування поета на Нобелівську премію у 1985 року за збірку поезій "З таборового зошита". Через це виник "тихий скандал", адже нобелівським лауреатом не може бути політичний в'язень радянського режиму, тому поета необхідно "прибрати". Немає поета - немає міжнародного скандалу в СРСР. Посмертно премію не видають.

"В Москві були занепокоєні клопотанням про висунення Стуса на Нобелівську премію за збірку "Таборовий зошит". Ці 16 клаптиків дрібно списаного конденсаторного паперу десь на початку 1983 року співкамерник Баліс Гаяускас передав на побаченні дружині Ірені Галускене разом зі своїми рукописами. У книжці є 12 сторінок тексту, але їхня вибухова сила була така потужна, що погубила й самого Василя". (В. Овсієнко)

Відомо, що до лагеря, де перебував Василь Стус, прийшла телеграма, в якій повідомлялось, що він висунутий на Нобелівську премію і серед умов вказано, що мертвим її не присуджують. Звісно, що адміністрація в'язниці влаштувала Василю Стусу справжню дідовщину: зразу ж після повідомлення було знищено 300 віршів, Стуса відправили в карцер за те, що читав книжку, спершись на нари. У відповідь на це, Стус посилив протест голодуванням. Адміністрація створювала спеціально такі умови, щоб погіршити перебування Стуса в таборах та знищити його здоров'я.

В ніч з 3 на 4 вересня поет помер. За різними версіями це сталось від переохолодження, зупинки серця, удару нарами. Достеменно невідомо. Адміністрація табору пояснювати смерть поета не збиралась, тіло рідним не віддавали. Василя Стуса поховали на табірному кладовищі, речей загиблого рідним не віддали, перепоховання відбулось аж у 1989 році. Інформації точної про смерть немає, нобелівським лауреатом Василь Стус не був, але у списках претендентів-українців на цю премію Стус числиться.

Хоча при житті В. Стуса про нього в СРСР не говорили, особливо після виступу на прем'єрі фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", (прижиттєва публікація в СРСР відбулась в журналі  "Донбас" у 1966 році, наступна вийшла у 1989 році в газеті "Молодь України") але про те, що Василь Стус був людиною міжнародного масштабу свідчить номінування на Нобелівську премію.