Українські письменники про Голодомор у 1932-33 роках

Українські письменники про Голодомор у 1932-33 роках

         У наш час усе більше уваги приділяють темі Голодомору в Україні, під час якого штучно знищувала українську націю у центральних та східних частинах нашої держави радянська влада. Про ці складні та болючі роки в історії нашої держави упродовж десятиліть навмисно замовчувалось і заборонялось про таке масове вбивство взагалі будь-де згадувати. Проте зразу ж після такого варварського знищення сільського населення України саме письменники старалися розповісти світу про геноцид українців штучним голодом. Першим, хто описав про ці події в Україні, був Улас Самчук. Його роман «Марія», написаний у 1933 році, передає реальні події, які сталися із людьми, з якими був знайомий письменник. Проте хронологічно першим твором про геноцид голодомором дехто вважає новелу «Кострига», написану А. Любченком.

         Тема голодомору 1932-33 років була актуальною і залишається до наших днів, бо це велика трагедія українського народу. Тому в українській літературі дуже багато творів на цю тему. І у наш час також появляються хороші книжки, метою який є правдиво передати не просто факти страшної трагедії, а розказати про почуття та переживання людей, які виживали у ці роки, щоб українці пам’ятали про цю жахливу подію. Народ, який не пам’ятає своєї історії, приречений на знищення.

         Твори, написані про Голодомор у період СРСР, замовчували, ховали в архівах. І тільки з початком 80-х років почали помаленьку розсекречувати матеріали, пов’язані із Голодомором, але і в наш час знаходяться такі люди, які будь-яким способом хочуть применшити катастрофічність цієї трагедії. Тому важливість художньої літератури завжди залишається на першому рівні, бо живе слово, мовлене письменником, приховати не можливо. Так із небуття засекреченості появилася «урізана» поезія Павла Тичини «Загупало у двері…», у якій відтворено розповідь про збожеволілу від голоду жінку,яка переживає, чим буде годувати гостей, бо ж синочок недоварився у казані.

            Про масштабність голодних років передає у романі «Жовтий князь»  Василь Барка. Письменник із спогадів очевидців склав цю розповідь про сім’ю Катранників. Автор глибоко розкриває проблему голоду в Україні 32-33 років, бо люди, залишившись без хліба, перетворювались на канібалів, і до  цього їх довела радянська влада, яка знала про голодування людей, але ніяким способом не допомагала, а переслідувала тих, кому давали «американську допомогу», забирала будь-які продукти у голодуючих, які можна було б знайти.

            Тему голодомору порушували у своїх творах Юрій Клен  «Прокляті роки», Михайло Стельмах  «Чотири броди», Євген Гуцало «Голодомор», Микола Руденко «Хрест», Федір Потушняк «Голод», Анатолій Дімаров «Самосуд» та багато інших. Дослідниця проблеми голодомору в українській прозі 20 століття Наталя Тимощук захистила в 2006 році дисертацію, тема якої «Антитоталітарний дискурс української прози 20 століття: проблематика Голодомору та особливості її художньої реалізації». Деякі книги з’явилися тільки у 80-ті роки, хоча були написані ще в 60-ті, наприклад, книжка Анатолія Дімарова «Тридцяті». Після того, коли Україна стала незалежною появилися багато творів про Голодомор таких письменників: Тодось Осьмачка, Михайло Стельмах, Василь Земляк, Олександр Гончар, Євген Гуцало та ін..

         У наш час також створено багато творів на тему Голодомору 32-33років. Особливу увагу заслуговує новела «Хліб» сучасного письменника Сергія Грабара, який зобразив голодний час через сприйняття дітей, адже очевидці, які пережили голодомор, були у той час дітьми. Цей твір показує правдивість розповіді із применшеною вигадкою, бо написаний на основі  спогадів старших людей, які у 30-ті роки були дітьми.

         У видавництві «Свічадо» в наш час видано першу збірку для дітей про Голодомор «Зернятко надії», до якої увійшли вірші та оповідання, спеціально відібрані педагогами та психологами-консультантами, для того, щоб у доступній формі ознайомити дітей із такою страшною подією без травмування їхньої психіки. Книжка має на меті застерегти молоде покоління від таких нещасть та показати те, якою сильною нацією є українці. Упорядкувала дану збірку Людмила Юрченко за підтримки Львівської міської ради.

         І як підсумок про геніальність наших письменників необхідно навести приклад із творчості Леоніда Кононовича «Тема для медитації», його роман-епос, роман-спокуту, про відчуття українства у кожному з нас. Оксана Забужко віднесла даний роман до тих книг, без яких «наша літературна доба незалежності немислима».