Словники
Перший словник живої української мови з'явився 1596 року завдяки Лаврентію Зизанію. Словник налічує 34 сторінки і включає в себе церковнослов'янські слова з поясненням українською живою мовою.
У 1654 році з'явився "Лексикос словено-руской із толкованням", який уклав Памва Беринди. Видання налічувало 475 сторінок з поясненням українською мовою церковнослов'янських слів та імен. Словник містить передмову, у якій описано про перешкоди, які були спричинені впливовими особами при виданні цієї книги.
У другій половині 17 століття був укладений словник української мови "Синоніма славенороская". У цьому словнику усі пояснення написані церковнослов'янською мовою. Він налічував 185 аркушів й існував тільки в рукописному вигляді.
У 18 столітті були популярні словники до художніх творів, наприклад було видано паралельно із виходом "Енеїди" Івана Котляревського словник до цієї поеми, який пояснював слова, використаті письменником у даному творі (слід згадати, що "Енеїду" дидали в Петербурзі, де мало знали українську мову і не розуміли багато українських слів).
У 18 столітті були популярні словники до художніх творів, наприклад було видано паралельно із виходом "Енеїди" Івана Котляревського словник до цієї поеми, який пояснював слова, використаті письменником у даному творі (слід згадати, що "Енеїду" дидали в Петербурзі, де мало знали українську мову і не розуміли багато українських слів).
В кінці 19 початку 20 століття Борис Грінченко видав "Словник української мови", над яким працював два роки (1907-1909рр.). Через 49 років словник перевидали і він налічував 70000 слів української мови. Ця робота отримала премію Російської академії наук.
Правопис
Правопис кожної мови складається із трьох підсистем: графіки, орфографії і пунктуації. Кожен із цих розділів має свою історію. Українська графіка бере свій початок від старослов'янського письма, проте остаточне становлення українського правопису в цілому припадає на початок ХХст. від 1708 року змінилося накреслення літер: традиційну кирилицю змінено на "гражданку" - спрощене кириличне письмо.
Орфографія ж постійно вдосконалювалась, охоплюючи написання тих слів, які раніше не регулювалися силою закону. Особливо це стосувалося слів іншомовного походження.
У травні 1928 року в Харкові відбулася правописна конференція, яка схвалила новий кодекс українського правопису. Зберігши традиційну графіку, вчені опрацювали орфографію та пунктуацію. Наступне видання правопису відбулося у 1933 році і було зорієнтоване тільки на східні правописні традиції. Згодом "Український правопис" доопрацьовували в 1946р., перевидали в 1960р., проте у наш час внаслідок утворення нових термінів та вживання запозичених слів було змінено правопис та перевидано у 1991 році за сприяння Національної академії наук України, Міністерства освіти України, Міністерства культури України та Інституту мовознавства імені О. О. Потебні.
Два типи письма - кирилиця та глаголиця
В період Київської Русі було нормою те, що мова церковна мала більший розвиток від літературної. Такою мовою у Європі була латинська, а слов'янські народи використовували церковнослов'янську, походження якої пов'язують із діяльністю двох просвітителів Кирила та Методія, які узялись переводити Біблію на мову слов'ян. Діалектною основою старослов'янської мови став один із македонських діалектів. Після прийняття християнства 988році Володимиром Великим церкрвна мова мала великий вплив на формування української культури, яка і не могла існувати без письма.
У той час існувало два типи алфавіту - кирилиця (від імені просвітителя Кирила) та глаголиця (від давньослов'янського "глагол", що означає "слово"). Глаголиця вважається давнішим письмом, але це не є доведено. Азбука глаголиці має 39 літер, які мали складне написання. Кирилиця - переробка грецького алфавіту, проте є оригінальною системою слов'янської писемності. Азбука кирилиці складається із 43 літер. Цей простіший варіант писемності був створений просвітителем Кирилом на основі знайдених руських книг, які ймовірно були переписані з грецьких, а також від руського чоловіка, який навчив його руського письма.
Глаголиця була створена у той самий час, що й кирилиця, проте кирилиця набула популярності через свою просту форму та зручність у використанні, а глаголиця ж навпаки вийшла з ужитку через свою складність та штучність.
Правопис
Правопис кожної мови складається із трьох підсистем: графіки, орфографії і пунктуації. Кожен із цих розділів має свою історію. Українська графіка бере свій початок від старослов'янського письма, проте остаточне становлення українського правопису в цілому припадає на початок ХХст. від 1708 року змінилося накреслення літер: традиційну кирилицю змінено на "гражданку" - спрощене кириличне письмо.
Орфографія ж постійно вдосконалювалась, охоплюючи написання тих слів, які раніше не регулювалися силою закону. Особливо це стосувалося слів іншомовного походження.
У травні 1928 року в Харкові відбулася правописна конференція, яка схвалила новий кодекс українського правопису. Зберігши традиційну графіку, вчені опрацювали орфографію та пунктуацію. Наступне видання правопису відбулося у 1933 році і було зорієнтоване тільки на східні правописні традиції. Згодом "Український правопис" доопрацьовували в 1946р., перевидали в 1960р., проте у наш час внаслідок утворення нових термінів та вживання запозичених слів було змінено правопис та перевидано у 1991 році за сприяння Національної академії наук України, Міністерства освіти України, Міністерства культури України та Інституту мовознавства імені О. О. Потебні.
Два типи письма - кирилиця та глаголиця
В період Київської Русі було нормою те, що мова церковна мала більший розвиток від літературної. Такою мовою у Європі була латинська, а слов'янські народи використовували церковнослов'янську, походження якої пов'язують із діяльністю двох просвітителів Кирила та Методія, які узялись переводити Біблію на мову слов'ян. Діалектною основою старослов'янської мови став один із македонських діалектів. Після прийняття християнства 988році Володимиром Великим церкрвна мова мала великий вплив на формування української культури, яка і не могла існувати без письма.
У той час існувало два типи алфавіту - кирилиця (від імені просвітителя Кирила) та глаголиця (від давньослов'янського "глагол", що означає "слово"). Глаголиця вважається давнішим письмом, але це не є доведено. Азбука глаголиці має 39 літер, які мали складне написання. Кирилиця - переробка грецького алфавіту, проте є оригінальною системою слов'янської писемності. Азбука кирилиці складається із 43 літер. Цей простіший варіант писемності був створений просвітителем Кирилом на основі знайдених руських книг, які ймовірно були переписані з грецьких, а також від руського чоловіка, який навчив його руського письма.
Глаголиця була створена у той самий час, що й кирилиця, проте кирилиця набула популярності через свою просту форму та зручність у використанні, а глаголиця ж навпаки вийшла з ужитку через свою складність та штучність.
 |
| кирилиця |
 |
| глаголиця |
Комментариев нет:
Отправить комментарий